Гончарний центр у Вишгороді

І звичайний сірий осінній день перетворився у свято. Не відкладайте у довгу скриню! Збирайтеся і найближчим часом відвідайте древній Вишгород!

У древньому Вишгороді було знайдено унікальні гончарні горни епохи Київської Русі. І успішно знищено. На місці сенсаційних археологічних знахідок нині безликі багатоповерхівки, гаражі, приватні садиби…

Музейникам вдалося відстояти лише один горн. Саме він і вцілів. Решта втрачена безповоротно. Україна мала шанс отримати археологічну пам‘ятку світового рівня, що перетворила б звичайний райцентр у туристичну Мекку. Тепер можна лише згадувати...

Лише у 2006 році вдалося відкрити Музей гончарства.

Аби не суспільний подвиг директора Вишгородського історико-культурного заповідника Ірини Пироженко, місто взагалі б втратило власну історію.

Ірина В‘ячеславівна доклала чимало зусиль, аби Вишгород отримав заповідник. Практично на голому місці створила три музеї. Підготувала повну реконструкцію старого Будинку Клюкви.

Саме завдяки зусиллям цієї неймовірної жінки, злагодженій роботі співробітників, було врятовано древнє руський горн.

Коли його знайшли археологи, ділянку вже виділили під спорудження гаражів. Про те, як науковці і громадськість переконали місцеву владу створити музей, вибивали землю, судилися, можна написати книгу.

Нині над горном споруджено павільйон. Діє Музей гончарства. Продовжується ремонт приміщення і облаштування території. Оформлено цікаву експозицію. Щочетверга справжні гончарі ведуть безкоштовні майстер-класи для дітлахів. Вчать власноруч виготовляти глиняний посуд.

Більд-редактор журналу «Музеї України» Сергій Камшилін і автор цих рядків, вже здійснили фотосесію двох Вишгородських музеїв. Нарешті добралися і до Гончарного центру.

Це місце має якусь незбагненну енергетику. У маленькому приміщенні музею мирно потріскують дві справжніх печі. Безліч глиняних виробів. Квітів. Рушників. Виробів з лози. Експонатів, знайдених під час розкопок. Чисто. Затишно. Все зроблено з любов‘ю, доглянуто.

Цікаво, що поруч з горном, знайшли поховання. Довго думали, що робити з останками трьох людей. Деякі археологи пропонували залишити їх на виду, для загального огляду. Музейники категорично не погодилися. Кістки так і перепоховали поруч з горном. Мабуть гончарі Київської Русі… Планують встановити якісь символічні надгробки…


Давньоруський Вишгород Х-ХІІІ ст. населяли майстри народних промислів: ремісники, які залишили "квартал металургів", на схід від храму святих мучеників Бориса та Гліба, що знаходиться на так званій території дитинця. Там працювали ковалі, майстри ювелірних виробів, ливарники. Ремісники, які жили на березі струмка, що є природною межею древньоруського міста, займалися гончарним виробниц­твом.

- Відкриття Вишгородського гончарного центру належить експедиції Інституту археології НАНУ, під керівництвом Т.Мовчанівського. Було це 12-15 вересня 1936 року. – розповідає І.Пироженко, - До початку 60-х років на території, що приля­гала до вулиці Межигірського Спасу та інституту Укрелектронпроект, було знайдено та вивчено 5 горнів. У 60-ті роки знайшли ще 15 горнів. Нині досліджено 12 горнів. А в 2002 році знайшли горн І половини ХVІІ /козацької доби/ у прекрасному стані.

Розрахунки показують, що в XI ст. на території 5-6 га функ­ціонувало 250-300 горнів, в яких виготовлявся посуд, керамічні писанки з поліхромним розписом, теракотові статуетки людей та тварин, плитки для підлоги з кольоровим розпи­сом. Поряд із горнами, по вулиці Межигірського Спаса, 11 ,виявлена "вулиця гончарів" з житловими та господарськими будівлями, в яких знайдено чимало зразків ремісничої продукції. Рідкісними є горни 2-2,5м в діаметрі, в яких випалювалися одночасно десятки ке­рамічних зразків різноманітного посуду. В горнах,як правило, збе­реглися топочні камери, що слугували для збереження теплової енер­гії, і ями перед топкою-пригребицею. Значна частина посуду мала клейма гончарів.

Обсяг Вишгородського виробництва на сьогоднішній день вважається найбільшим. Анало­гічної експозиції на території, яку заселяли східні слов‘яни, не існує.

Вишгород, дякуючи зусиллям співробітників заповідника, стає містом, привабливим для туристів. Діє три музеї. Є три неповторні церкви. Тут бував і малював Тарас Шевченко. Поруч – село Нові Петрівці. Межигірський монастир. Дзвінкова криниця. Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році». За допомоги творчої групи часопису «Музеї України», створено сайти цих закладів. Проводиться інформаційна кампанія в Інтернеті.

Маємо прекрасний маршрут вихідного дня. Як для сім‘ї, що має авто. Так і для школи…

Поступово, виникає мода на корпоративні поїздки фірм з обов‘язковим відвідуванням музеїв. Мікроавтобус, фотоапарати, відеокамери – і незабутні враження.

Для нас поїздка стала дійсно незабутньою. Трохи вимотали маневри слизькою дорогою. Але, скуштували спеченого у справжній печі гарбуза. Поїли розкішних голубців. Випили чаю на травах. Побували у трьох музеях. Поспілкувалися з цікавими людьми.

І звичайний сірий осінній день перетворився у свято.

Не відкладайте у довгу скриню! Збирайтеся і найближчим часом відвідайте древній Вишгород!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Имя:*
Контроль:*
	Введите, пожалуйста, число, которое вы видите слева
	Если вы не видите картинку с контрольными цифрами, это означает, что в вашем браузере отключена поддержка графики. Включите ее, перегрузите страницу и заполните форму снова.
Сообщение:*

* - Поля, обязательные для заполнения
Для того, чтобы разместить больше информации о себе, необходимо зарегистрироваться!