|
| | Стаття порушує важливу суспільну тему реформування вищої школи та приєднання України до Болонського процесу. У доробку аналізуються не тільки здобутки нової ситеми вітчизняної освіти, але й камені спотикання на шляху до її модернізації.Матеріал в першу чергу має зацікавити студенство, абітурієнів, викладачів і всіх, кому не байдужа освіта в Україні
На небосхилі вітчизняної вищої школи все яскравіше і яскравіше починає майоріти іскра Болонського процесу.
Рішенням Міністерства освіти і науки, з 1 вересня 2006 року до нього приєдналися всі вищі учбові заклади України. То що це за європейське диво, і з чим його їдять?
5 балів...12...100...може досить? У сучасному українському вузі утворилася незнана досі освітня квінтесенція. Судіть самі: залишки системи освіти СРСР (разом з радянським поколінням викладачів) злилися з хвилею нововведень незалежної України. І коли до цього бурхливого потоку потрапляє школяр з виру ще несформованої 12-бальної системи та заплутаного незалежного тестування, то утворюється гримуча суміш. Ну як не розгубитися в такому пістявому калейдоскопі систем освіти і оцінювання?
Загалом, мета впровадження Болонського процесу у вітчизняні вищі учбові заклади цілком благородна. Посилення ролі самостійної роботи студентів, мотивація учасників навчального процесу на досягнення високої якості підготовки фахівців, визнання українських дипломів за кордоном. Нова система має безліч переваг і створює якісно новий, більш ґрунтовний підхід до програм освіти. Вона змушає студента рівномірно та поступово нарощувати багаж знанть протягом семестру, а не зазубрювати пройдений матеріал лише для пристойної оцінки в заліковці.
Та на шляху до підкорення вище зазначених цілей необхідно піднятися
на круту гору зі скелястими урвищами і брилами каміння, що заступають шлях.
Болонська система передбачає введення кредитно-модульного навчання. Тобто залишки граніту науки на зубах змореного безсонною ніччю перед заліком студента вже нікому не потрібні. Людина має свідомо працювати протягом півріччя, набираючи бали на лекціях, семінарах, колоквіумах, модульних контрольних роботах та у інших видах діялькості, щоб бути звільненою від її величності сесії.
Але це в ідеалі. Чому ж з деяких дисциплін екзамен є обов'язковим навіть за умови, коли кількість балів студента абсолютно влаштовує? Навіщо тоді всі ці мученицькі битви за 0,5 бала за роботу на парі? Навіщо дрімання на лекціях та безкінечні рейди до бібліотек? Адже є старий-добрий метод "трьох З": заучив, здав, забув. Безперечно, з останнім явищем необхідно боротися, але ж спудеї – не машини, їм вкрай необхідні стимули на заохочення.
Що стосується самої системи оцінювання ECTS (європейської кредитної трансферної системи), то вона не є досконалою. Розмитим є мінімальний рубіж п'ятірки. У деяких викладачів він становить 90 балів, у інших – 95. І це в одному університеті, на одному факультеті. Треті ж вигадують власну шкалу, якщо дана їх не задовольняє. Тобто на даний момент градація балів становить собою нечіткий імпресіоністичний малюнок в кращих традиціях Моне.
Ще одна деталь: наприклад, студент набрав 98 балів (A-level), вона ж п'ятірка за звичною психологією, але чим саме 98 різниться від 97, 94, 92, 99? Зрозумілої відповіді дати не може ніхто. Самі викладачі часом бувають не досить компетентні у принципах нового оцінювання, а поготів і студенти.
Особливо склаюною є ситуація в регіонах, віддалених від столиці. Спілкуючись із викладачами у маленьких містечках (зокрема Славутичі), я зробила висновок, що Болонська система там у геть занедбаному становищі. Воно й не дивно. Адже роз'яснювальна робота несе суто формальний характер. Приїжджає, скажімо, зі столиці огрядний дядечко років сімдесяти, ще й викладач квантової фізики. Ну хіба може він сприймати такі інновації та радикальні зміни, а тим паче втовкмачувати їх у голови інших? Для такої роботи люди потрібні молоді, енергійні та обізнані у даній сфері. Можливо, має сенс введення у вузах спеціального курсу, який би поставив всі крапки над "і" для тих, хто навчає, і тих, хто навчається.
Будучи студенткою, що здобуває знання у рамках Болонського процесу, я вже помічаю кардинальні відмінності між молодшими та старшими курсами, які навчаються за старим зразком. Освітня програма, складена за новою методикою, несе більше навантаження та породжує конкуренцію між учасниками навчального процесу. А конкуренція, як відомо, сприяє прогресу.
Думки ж самих студентів щодо нововведень неоднозначні. Деяких влаштовє віковічна 5-бальна система, у якій все чітко і зрозуміло, інші дають шанс кредитно-модульній, бо, незважаючи на всю її заплутаність, вона максимально наближено до реальності оцінює знання студента та створює стимул здобувати знання. Треті ж вважають доцільним ввести 12-бальну систему, оскільки вважають, що системи оцінювання у школі та вищому навчальному закладі мають співпадати.
Що б там не було, а болонське яблуко вже посаджено у землю, і якими будуть його плоди, покаже лише час. Комментарии к статье / Образование / Болонський процес в Україні
|
