Бровари - погляд трішечки збоку

Різні прошарки населення ведуть себе по-різному. Уживаються тут разом люди з сільської місцевості, з міст-мільйонників України, Росії, Білорусії... Взагалі, можна сказати, що Бровари — місто приїжджих. Кого не запитай: той родом з Архангельську, та — з сусідньої Калинівки, а ті — з Мінську... Проте це не заважає людям знаходити спільну мову і мова ця переважно “суржик” вдома і російська — на людях. Корінного населення тут небагато, проживають вони переважно у приватному секторі Старого Міста (Інтернат, Розвилка, Пікарня, Автошкола) та біля вокзалу. Ці люди мають образливе прізвисько: “лушпайники”. Існує міф про те, що вони, під час Другої Світової, торгували картопляним лушпинням, але я особисто маю сумнів що ВСЕ місто займалось таким видом підприємницької діяльності, хоча такий “імідж” могли створити і декілька людей. Так, є серед них не дуже щедрі, але ж здається, що людина людині — різниця?.. Загалом люди тут чуйні та товариські, так, трапляються і жлоби, і п'яне бидло, але це проблема усіх міст. Головне, щоб не заважали жити і відпочивати...

До речі, про соціально-побутові умови. Ринок товарів та послуг тут неврегульований і трішки “дикуватий”, проте доволі терпимий. З транспортом особливих проблем немає — маршруток багато, ходять вони по графіку, але цей графік — вільний. Посадка пасажирів у напрямку Київ-Бровари проводиться на м. “Лісна” і процес цей доволі цікавий: мікроавтобус від'їжджає від зупинки, ніби відправляється, а потім — через декілька метрів зупиняється і не їде до тих пір, доки не наб'ється людьми під зав'язку. Маршрутники пояснюють це тим, що теж хочеться грошеняток, і плачуть, забуваючи давати квитки. З Броварів до Києва дістатись можна без особливих проблем, але до 22.00, далі вже проблеми починаються із зором у водіїв, котрі “не бачать” голосуючих людей на зупинках і летять на м. Лісна, бо там — більший потік пасажирів і хочеться побільше хапнути грошенят. Особливо часті випадки приступів міопії помічені на маршруті 330 по вул. Короленка. Ну да «сапог» з ними .

З працевлаштуванням в місті трішки проблематично, зарплати тут на 15-20 відсотків менші, аніж в столиці (при тому що ціни на товари та послуги навппаки – вищі). Є приказка – броварчани пишаються своїм містом, але працюють в Києві. Доволі цікавий процесс оформлення на роботу в одному з місцевих мегагіпермаркетів – разом із заявою про прийняття людину примушують подавати заяву про звільнення, щоб бідолаха випадково не почав «качати права». Ну да годі. Поговоримо про щось більш приємне.

Своєрідною візитною карткою міста є дендропарк «Перемога». Тут є і невеличка водойма і стадіон, майданчик для дітлахів, танцпол і багацько кущів . Доріжками парка часто чимчикують красиві дівчатка, тому давайте зупинимось і розглянемо їх детальніше. Броварчанки дуже комфортні в спілкуванні – з ними завжди можна знайти спільну мову без усіляких понтів типу «а я читала нещодавно нову книгу Коельо, ну ти ж читав???», розкуті, але вже дуже ревниві однолюбки . Чимось вони схожі на латиноамериканок і мабуть тому автор потай мріє одружитись саме на броварчанці.

На цій мажорній ноті ми поки що закінчимо спостереженнями, але… Далі буде.
Хоч стаття і персонально моя, але поставимо копірайт: http://www.afisha-brovary.net